Прошу поради в дуже важливо кроці для себе.

Доброго дня брати і сестри. Зразу прошу пробачення в вас за банальність створеної теми, але як би не звучало моє прохання - дня мене воно архіважливо і дуже сильно вплине на моє майбутнє життя. Проблеми в сімейному житті..... проблема стара як світ, але моя ситуація дійшла до тієї точки, коли вже не можливо тримати в собі, здається що ще капля і зійду з глузду.
Почну з того, що опишу трішки нас і свої стосунку з своєю дружиною: разом 9 років з яких 3 в шлюбі, нам по 28 років, дітей немає. Я холерик, вона сангвінік. З самого початку наші стосунки були токсичними, істерики, сварки, сходимося - розходимося. Закінчили ВУЗ, стали на роботу в різних містах, стосунки наладилися, зробили собі весілля, обставили квартиру, я влаштував її до себе на роботу, переїхала до мене і пішла "притирка", знову сильні істерики з матами і смиканням один одного, вона хотіла йти, а я все тримав (ідіот) . Згодом істерик ставало все менше, і останній рік ми жили відносно нормально. Але сталося так, що вона посварилася з моїм батьком, не скажу, що вона винна, скоріше винен він, адже образився на дрібницю, але її вина теж була в тому, що не вміє тримати язик за зубами і будучи об'єктивним ( повірте - можу) чесно скажу, що не проявляла обережності в своїх висказуваннях, якщо описати одним словом була "грубою" і все розпочалося знову, підкріплене їхньою війною де я крайній.
Все ускладнюється ще тим, що вона дуже хоче дитину, яку я обіцяв, але бачучи наші сварки не можу наважитися. Тому резюмуючи вищесказане скажу так- я істерик якиї може обматюкати на чому земля стоїть ( не пишаюся і борюся з цим як можу), а вона "бичка", яка буде стояти на своєму попри-все. І головна в нас проблема, що ми не можемо поговорити про проблеми, вірніше вона не хоче, коли я прошу сісти за стіл переговорів, її фраза : "В мене проблем немає, в тебе є- ну от і вирішуй собі" - приблизно так. Передбачаючи, що ви подумали прочитавши це, щось типу: Інфантильний парубок не може дати раду з строптивою жінкою і вирішив щоб тут хтось сказав як йому жити і вирішив все за нього. Може і так ... хоча скоріш шукаю тих людей, які таке пережили і можуть щось порадити. Прошу вас брати і сестри не осуджувати нас, ви єдині хто знає, що робиться в мене на душі -це просто остання надія знайти вихід, окрім розводу.

 

Ох, сочувствую. В такой ситуации не была, но может все же стоит донести до супруги, что для Вас по-настоящему важно поговорить с ней. Что это важно для семейного счастья, для того, чтобы в перспективе не бояться стать отцом ее ребенка, которого она хочет. Что в открытости друг другу, в эмпатии нет ничего дурного, наоборот это сближает. Не все умеют говорить прямо, по душам и без обид. Может в ее родительской семье не было такого опыта. Но мне кажется, в Вашей ситуации иного способа решения совместых проблем быть не может.
Помоги Боже.

 

Вона не розмовляє на особисте навіть з рідною мамою, завжди все тримає в собі, коли я відкрив їй серце чому немає дітей ( по причині сварок, що після народження наші проблеми тільки виростуть, якщо ми їх не розберемо зараз) вона сказала щоб краще цього не чула і, що я її розщарував, але чим не пояснила. Відчуваю себе двояко , здається, що говорю адекватні речі, а вона дивиться на мене як на психа