Сердитий вітер тягне вітрила, душі моєї до рідної Вкраїни. Де сонце хтозна-чиєї струни торкнулось і тягне, та пече палючим болем, кручену та змучену душу. Що росла серед бесарабського краю і плекалася серед цвіту вишні, слухаючи колиски мамині. Виросла вона й шла сама, не чуючи грізний крик батька: "Стій, зупинися!Не йди у безодню" Я незалежна, самостійна озвалася вона... Так отримала б ти незалежність без батьківської любові, і братерської крові?! Колишеться прискіплива жнива. Хоча була вона терпелива. Торкнулася її рука кровава, що брата свого убива... І перетворилася нива на поле з домовинами, на ріки дівочих сліз та материнських прокльонів, що сипалися по всій Вкраїні. Проснися Україна мила! Послухай слову сходу, та примерися з заходом, аби свої ж КАТИ не пили Людської крові невинної, по лугах і степах пролитої. Схаменися, зупинися....